Головна » 2017 » Апрель » 8 » Чому язичництво залишається в меншості
08:22
Чому язичництво залишається в меншості

Чому язичництво залишається в меншості 


Цей текст для тих, хто має голову і розум. 
Хто лине за течією – може проти повз та не зупинятися. 
Написано багато, але дуже виважено та з метою донесення важливого всім, хто відчуває себе одинаком в язичницькому світі і не знає, що з цим робити. 

Зауважте, мова піде про те язичництво, яке представляю я особисто – не теологічний природознавчий науково обґрунтований світогляд, заснований на віруваннях та ментальності пращурів. 
Комусь це визначення видасться дуже складним та незрозумілим. Хай таким і залишається, бо цей текст не для нього, а для тих, хто трохи вище по розвитку і здатний аналізувати та мислити послідовно. 

Багато моїх друзів та однодумців ставлять мені питання, чому наш напрямок язичництва має не багато послідовників, а довбославство та усілякі види рідновірства мають більше послідовників? Як так зробити, щоб люди звернули увагу на нас і пішли за нами? Як збільшити ряди наших прихильників? 
Ці питання ставлять постійно. Тому спробую відповісти більш докладно та розважливо, щоб стало зрозуміло без перепитування. 

Масовість язичництва 

Перш за все треба відповісти на питання: а чи потрібна нам масовість? Що вона нам дасть, окрім клопоту по організації юрби та натовпу в більш-менш пристойну громаду? 
Силу натовп представляє не дуже велику. Сила релігії чи віри не в кількості послідовників, а тим більш не в кількості тих, хто себе таким тільки називає. Від багатотисячної юрби в язичництві нічого не залежить і залежати не може. Все одно керувати всім цим натовпом буде мала група людей. То навіщо нам прагнути збільшення заради збільшення? 
Звичайно, всім буде приємно, коли навколо будуть лише однодумці. Але це не головна мета самого язичництва. Скоріше це найостанніша задача язичництва – залучення всього людства в свої ряди. Якщо комусь здається, що всі повинні бути язичниками, бо інакше зникне та розвалиться світ, то озирніться навколо. Ви бачите хоча б одну тварину (окрім людини) в світі, яка має релігію? Ні? То може релігія не є головною вимогою життя? 
Я навіть скажу більше – язичництво потрібне виключно самій людині і нікому більше. При чому людина сама в собі потребує язичництва, а не в комусь чи в чомусь навколо. Язичництво повинно бути в середині, а ззовні. То яка різниця, хто тебе оточує, язичники, не язичники, чи взагалі навколо нікого нема? Ти маєш бути язичником сам і цього тобі повинно бути достатньо. 
Теза «Чим більше язичників – тим краще» - це бажання аферистів та грабіжників людей, заробіток яких залежить від кількості «клієнтів». Байдуже, що вони ховаються за слов’яноподібними ім’яреками чи посадами волхвів та жерців. Їх прагнення від того не змінюються. 

Можемо зробити проміжний висновок: кількість послідовників язичництва нічого не вирішують і нічого не дають, бо язичництво потрібне тобі самому, а не комусь навколо. Окрім людей-язичників навколо існує безліч «язичницьких» речей: дерева, трава, квіти, птахи, звірі, земля, небо, сонце, вітер, ріки, гори і ще стільки, що неможна злічити. То навіщо тобі хтось, щоб бути язичником? Просто будь ним тут і зараз, незалежно від того, ким є люди навколо. 

Привернути увагу соціуму 

Якщо ми вже взялися поширювати свої уявлення та світогляд, своє язичництво, то тільки тим, хто справді його гідний. Це ми розібрали трохи вище. Але ж треба розуміти, яким чином довести свої тези цим поодиноким людям. Бо інформація про нас просто потоне в інформаційному морі, яке вирує навколо. 
Тут справа дуже складна. Є два напрямки донесення інформації до гідних цієї інформації людей: 
- шукати цих людей самостійно і, найшовши, давати інформацію, 
- розміщувати інформацію відкрито, щоб гідні її люди самі відшукували те, що їм потрібно. 
Перший варіант неприпустимий, бо навмисне язичництво ні в кого неможливо закласти. Другий варіант має ризик проходження повз, без звертання уваги. Звичайно можна було б комбінувати ці два варіанти, але згадайте, чи потрібно нам гнатися за кількістю? Якщо хтось пройшов повз, то не наша провина і в нас самих від того язичництва менше не стане. 

Тому можемо зробити наступний проміжний висновок: привертати увагу навмисне не потрібно, але потрібно викладати інформацію, щоб той, хто шукає її – мав змогу її отримати. 

Чому «нас» мало, а «їх» багато 

Величезні громади язичників, та тих, хто себе так називає – це юрба, яка дуже рідко поєднує однодумців. Більш того, в цій юрбі більшість складають люди, що прийшли за простими матеріальними та психологічними благами, які за їх думкою в язичництві можна отримати не приклавши зусиль. Це такі собі користувачі язичництва, які нічого не віддаючи прийшли отримувати. Здебільшого, не отримавши бажаного, такі люди втрачають інтерес до язичництва взагалі і тільки по інерції продовжують називати себе представниками язичництва. 
Також треба розуміти, що язичництво – це стан людини, який не всі можуть набути. Тобто язичництво існує не для всіх. Язичництво – це вищій стан розуму та свідомості людини. 
Дурні, ледащі люди, брехуни, злодії, божевільні, хворі на психологічні розлади, люди з невиліковними залежностями, з відхиленнями розумових процесів – для таких людей язичництво закрите. Їх максимальний рівень – це постояти в натовпі під час обряду без розуміння навіщо він взагалі туди прийшов. Це стадо, яке завжди супроводжує будь-яке соціальне явище чи подію, бо воно прагне бути причетним до чогось важливого та значущого. Інколи це стадо використовується тими, хто на їх прагне заробити. Інколи це стадо просто потрібне для антуражу, бажаної картинки, як доках важливості того, що відбувається та робиться. 

Тому можна зробити проміжний висновок: завжди здається, що «їх» більше, бо дурнів серед натовпу завжди більше ніж розсудливих людей. Але в нас від того нічого не змінюється. 

Отож, загальний висновок можна зробити наступний: 
Язичництво, яке є справжнім продовженням світогляду пращурів та враховує всі здобутки людства – завжди є здобутком меншості. Прагнення до великої чисельності в язичництві штучне та нав’язане. Язичництво кожної окремої людини ніяким чином не залежить від кількості послідовників того самого язичництва і тому не може бути головною метою життя. 
Це не забороняє нам всім об’єднуватись та обмінюватись інформацією та досвідом. Але за умови природності цих процесів та невимушеності прагнень та бажань.

Категорія: Новини | Переглядів: 91 | Додав: Yaroved | Теги: Розвиток, питання, натовп | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar